До нас, на Броварщину

 
Очевидно, ця катастрофа і перервала розвиток Світильного. Забули тоді люди свої святині — легенди, пісні, казки. Хоч люди тут жили здавна, про що свідчать знайдені в цих місцях кам'яні сокири і інші предмети давнього часу, але язичницькі перекази не збереглися. До нас дійшов лише переказ про церкву з людьми, які провалились крізь землю в урочищі Постови- товому, і аналогічний переказ про якусь царицю, яка закляла поселення і затопила його в трясовині в Западній долині.



Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.