До нас, на Броварщину

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



Після падіння Виговського його землі переходять до Києво- Печерської лаври. Мабуть, це були давні лаврські землі, можливо ще з княжих часів, бо не випадково в давнину монахи судилися з княгинею Корецькою за-ці землі. Плосківські землі належали і Фролівському монастирю. Плоске пов'язують з іменем матері Івана Мазепи, яка мала високий духовний сан.