Доля сотницького колгоспу досить незвичайна. Засновник нового хутора, пізніше
голова колгоспу, Юхим Бабич у 1914 р. потрапив до німецького полону. Повернувся
вже 1920 р. з дружиною-німкенею з наміром "зробити хутір". Забирав з собою
майстрів — теслів, ковалів та інших. Зробив на хуторі січкарню, олійницю, млин,
крупорушку, вітряк. Жінки їхали на хутір неохоче, говорили: "Нема церкви, не
підемо."
У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і
наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король,
і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались
вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то
забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили
маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко,
Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".